Сьогодні лава підсудних для Путіна в Гаазі перестала бути просто мемом.

Це буде цілком конкретний трибунал, у цілком реальному приміщенні в місті Гаага, Королівство Нідерланди. Голландці вже навіть обрали місце, просто поки не повідомляють з міркувань безпеки. 

Сьогодні в Кишиневі був історичний день. Виглядало все, як належить, урочисто. 

Я дивився, як міністр закордонних справ України Andrij Sybiha йшов у тиші через грандіозну залу Palatul Republicii в Кишиневі в присутності всіх держав-членів Ради Європи. В кінці зали Генеральний секретар Ален Берсе вручив йому інструмент про приєднання 36 держав та ЄС до Розширеної часткової угоди про Керівний комітет Спеціального трибуналу за злочин агресії проти України.

«Моральний фундамент Європи та світу буде відновлено лише тоді, коли злочин агресії проти України буде покарано. Це питання не минулого. Це питання майбутнього. Питання відновлення спільного простору правди, справедливості та довіри. Це також питання гідності.

Путін завжди хотів увійти в історію. І цей Трибунал допоможе йому в цьому. Він увійде в історію. Як злочинець. І не він один. Путін, Шойгу, Герасимов, Бортников, Золотов, Медведєв, Патрушев, Лукашенко та інші. Сьогодні всі вони отримали свій квиток до Гааги».

Зала відреагувала на виступ міністра оплесками.

З політичного схвалення до юридичної угоди минув рівно рік. Для міжнародного кримінального правосуддя — космічна швидкість. І за цим стоїть робота багатьох фахівців.

Цікаво, що політичний запуск відбувся 9 травня 2025 року саме у Львові, який є архіважливим для міжнародного кримінального права. Міністр Сибіга тоді свідомо запросив європейських колег до міста, з яким безпосередньо повʼязані такі монументальні постаті як Лемкін, Лаутерпахт, Сон, Лакс. Батьки-засновники міжнародного права, термінів «геноцид», «злочини проти людяності», «злочин агресії», Міжнародного суду в Гаазі. 

Зі Львовом повʼязаний і Філіп Сендс. Відомий британський правник-міжнародник, автор бестселера «Східно-Західна вулиця». Саме він першим запропонував створити Спеціальний трибунал — ще у лютому 2022 року, в статті для Financial Times. 

Тоді це була одна з тих крейзі ідей, на які в перші дні повномасштабки казали «годиться все, запускаємо, може спрацює».

Далі — уривок спогадів Сендса про той історичний момент. Це його вступна стаття до книжки «Words of Defiance» про промови воєнного часу Дмитро Кулеба, яка вийшла цьогоріч за авторства заступника Генсека Ради Європи Bjørn Magnus Berge.

«Стаття у Financial Times, схоже, зачепила за живе, адже за кілька днів я отримав сотні повідомлень, серед яких два заслуговували на особливу увагу. 

«Це має відбутися», — зазначив міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба. «Чим я можу допомогти?» — запитав колишній прем'єр-міністр Великобританії Ґордон Браун. 

Одне зачепилося за інше, і лондонський аналітичний центр у сфері зовнішньої політики Chatham House скликав зустріч щодо ідеї створення спеціального трибуналу, яка зібрала понад тисячу учасників з усього світу в Zoom, що, схоже, стало їхнім найбільшим заходом за всю історію. 

Дмитро Кулеба почав активно діяти, взаємодіючи з колегами та заручаючись підтримкою Президента Зеленського та українського уряду. Протягом місяця Ґордон Браун організував серію Zoom-зустрічей із колишніми главами держав та урядів десятків країн Європи та світу, які, своєю чергою, переконали прем'єр-міністрів та президентів численних країн підтримати цю ідею. 

Так виникла неформальна коаліція, до якої увійшли юридичні радники з країн Балтії, Польщі та Нідерландів.  Україна створила власну неформальну консультативну групу, працювати в якій випала честь і мені, разом із науковцями та іншими юристами з Австралії, Великобританії, Німеччини та Сполучених Штатів, які розробляли проєкти юридичних текстів». 

Дійсно, так все і було. Памʼятаю, що перше доручення щодо Спецтрибуналу Дмитро дав мені 4 березня 2022 року. Ми їхали зі Львова на кордон, на переговори з держсекретарем США Ентоні Блінкеном. У дорозі міністр включався онлайн на дискусію Chatam House, де в колі міжнародних правників підтримав ідею спецтрибуналу з боку Міністерство закордонних справ України / MFA of Ukraine. 

У перші роки в цю ідею не вірив буквально ніхто. До неї ставилися в кращому випадку як до «цікавої історії» травмованих війною українців, які хочуть покарати Путіна. Лише кілька країн Балтії та найближчих союзників відгукувалися на наші заклики. Радше зі співчуття, ніж з віри в успіх. 

Але іншого виходу, крім як лупати цю скелю, не було. Таким був дух часу. Віра наперекір обставинам. Памʼятаю, як у першу добу вторгнення ми обговорювали з Дмитром, що деякі наші близькі союзники «здали нас і лише чекають, коли нас розчавлять». Це були страшні слова. Я хотів підтримати його в той момент і написав щось на кшталт «головне, щоб ми самі в себе вірили, бо за нас цього не зробить ніхто». Дмитро відповів: «100%». 

Отак на голій вірі та нічим не підкріпленому ентузіазмі йшла робота і над створенням Спецтрибуналу. Сізіфи Anton Korynevych, Oksana Zolotaryova, Mykola Gnatovsky, Oleksandr Karasevych та інші віддані справі правники, дипломати, парламентарі, активісти місяць за місяцем штовхали цю каменюку вгору — без жодної гарантії, що вона не скотиться знову вниз. Памʼятаю незліченну кількість переговорів Дмитра, на яких він усіма правдами та неправдами переконував країни ввійти в цю роботу.

З точки зору комунікацій все виглядало ще складніше. Ми шукали хоч якісь способи пояснень складних юридичних термінів виснаженим війною людям, які хотіли просто чути відповідь на питання — «так а коли сяде Путін?». Та і загалом ми вирішували дилему всіх, хто брався комунікувати міжнародне правосуддя: процес займає роки, а масштаб звірств спонукає людей вимагати справедливості негайно. Але ми знаходили способи як пояснення теми в Україні, так і адвокації на міжнародній арені. Тут мушу віддати належне активістам і громадянському суспільству, які активно допомагали в цій справі.

Не завжди все було безнадійно. Були і прориви. Памʼятаю, як в Core Group приєдналася перша суттєва група країн. Був, здається, кінець 2022 року. Це дало надію. 

Але чим більше ваги набирала ідея, тим більше починалося спротиву. Спершу від тих, хто побачив у ній загрозу Міжнародному кримінальному суду (хоча справжньої конкуренції там ніколи не було — МКС не може на практиці розслідувати злочин агресії). Потім, коли Core Group уже набрала до чотирьох десятків країн, загрозу для себе відчули деякі великі країни. Потім почалися розповіді про те, що не потрібен міжнародний трибунал, та й узагалі не треба судити так звану «трійку», бо вона захищена імунітетами і тд і тп. 

Не злічити, скільки разів робота заходила у глухий кут, а «каменярі» — впадали в розпач. Але скалу сесю було призначено розбить. 

Тому модальності були знайдені, імунітети подолані, а форма виписана. 

І тут треба віддати належне Раді Європи та Генсеку Алену Берсе, який повірив в ідею та взяв на себе сміливість втілити трибунал на базі РЄ. Важливою була роль генпрокурорки, пані посла в Швейцарії Ірини Венедіктової, генпрокурора, посла в Нідерландах Андрія Костіна, команди Генпрокуратури, наших постійних представників при Раді Європи, раніше Бориса Тарасюка, а зараз Mykola Tochytskyi. З Миколою Станіславовичем учора та сьогодні багато пригадували з цих страшних часів 2022 року. Важливою на цьому була та є роль Ірини Мудрої та її команди.

До речі, хто дивився «Нюрнберг», там ідея створення трибуналу проходила подібні стадії зневіри та скепсису, а штовхали її вперед так само купка ідеалістів. 

Прикметно, що Лондонська декларація, в якій союзники зобовʼязалися притягнути нацистських злочинців до відповідальності, була ухвалена в січні 1942 року. Перемога не те що не була близькою, ще й перелам у війні не настав. У таких справах без віри, по ходу, ніяк.

Зараз ми знаходимося на стадії, коли процес уже незворотній. Він перейшов із політичної в юридичну площину. Далі будуть ратифікації, приєднання нових держав, практична робота трибуналу та вироки. Якщо злочинці фізично будуть доступні, вони нестимуть покарання безпосередньо. Якщо ховатимуться від правосуддя, будуть засуджені заочно. Але вироки будуть в силі в юрисдикціях усіх держав-учасниць. А отже і притягнення до відповідальності на території цих країн. 

Станом на зараз це 36 держав і ЄС. Серед переліку — вже не лише Європа, але і Латинська Америка (Коста-Рика), Австралія.  Йде робота над подальшим розширенням географії. Адже, як слушно каже міністр Андрій Сибіга, це про принципи.

А ще у ранковому виступі міністра був один цікавий пасаж, залишу його наприкінці цього довгого посту: 

«Протягом минулих століть Україна зазнала занадто багато звірств, гноблення, окупацій, світових воєн, геноцидів, сталінських репресій, Чорнобиля та інших злочинів. І ми ніколи — наголошую, ніколи — не бачили справжнього правосуддя.

Спеціальний трибунал розірве це порочне коло. За кожну вбиту душу. За кожен зруйнований світ. За кожну зламану долю».

Може, нам судилося стати першим поколінням українців, яке добʼється справедливості за російські злочини. Хочеться вірити у це. І тому — не покладати рук.