18 травня Україна вшановує День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу — одну з найтрагічніших сторінок у сучасній історії. Саме цього дня у 1944 році сталінський режим розпочав масову депортацію кримських татар з їхньої історичної батьківщини — Криму.

Цей злочин, що відповідає міжнародному визначенню геноциду, був спробою знищити кримськотатарську спільноту як корінний народ: стерти її присутність з півострова, викорінити культуру, мову, традиції.

Депортація — переважно дітей, жінок, літніх людей — була кульмінацією російської колоніальної політики, спрямованої на детатаризацію Криму. Постанова Державного Комітету Оборони від 11 травня 1944 року, підписана Сталіним, завершила процес примусового витіснення корінного народу з власної землі, що розпочався ще у 1783 році.

Поки чоловіки воювали на фронті, радянська влада підступно вигнала дітей, жінок та літніх людей з власних домівок й відправила їх у вигнання — шлях, який для багатьох став останнім. У тісних вагонах, без їжі, води та медичної допомоги, від голоду та хвороб загинуло 7000–7900 кримських татар.

Радянський режим залучив до депортації понад 30 тисяч військових і працівників Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС) Радянського Союзу, сотні автомобілів і 67 ешелонів.

О 8 годині ранку 18 травня 90 тисяч кримських татар було завантажено у товарні вагони. 48 400 кримських татар у 17 ешелонах вже були депортовані до Узбекистану. 19 травня було депортовано в товарних вагонах ще 165 515 кримських татар. Всього було депортовано 47885 сімей (193865, в т.ч. 92553 дітей до 16 років).

Дорога до місць спецпоселень тривала в середньому 2–3 тижні. По прибуттю, кримські татари отримали статус “спецпереселенців” під постійним наглядом радянських структур, з примусовою реєстрацією та фізичною працею. Їхні діти не могли відвідувати школу через брак одягу і взуття.

За даними НКВС Узбецької РСР, упродовж першого півріччя депортації від хвороб та нелюдських умов перебування померло 16 052 кримських татар (10,6%), у 1945 році — 13 183 (9,8%). Тільки в Узбекистані померло майже 30 000 кримських татар за перші півтора року депортації. У деяких регіонах смертність серед виселених становила понад 60-70%. Згідно з орієнтовними підрахунками Національного руху кримськотатарського народу, кількість загиблих у вигнанні є значно вищою.

Об’єктом геноциду була і матеріальна культура кримських татар. Після депортації ліквідовано сотні бібліотек, шкіл, музеїв, редакцій, театрів, навчальних закладів, а також книжковий фонд, унікальні рукописи, оркестри та художні колективи.

Однак, попри надзвичайні втрати та десятиліття вигнання, кримські татари не припинили боротьбу за право жити на своїй землі.

У другій половині 1950-х років розпочався перший підйом національного руху, який зустрів спротив радянського режиму. Указ 1956 року скасував режим спецпоселень і зняв адміністративний нагляд. І вже до кінця вересня 1967 року до Криму прибуло близько 2000 кримських татар. Однак практично ніхто з прибулих прописаний не був, а без прописки, тобто реєстрації, кримські татари не могли придбати будинок та влаштуватися на роботу.

1989 року почалося масове повернення кримських татар на історичну Батьківщину. Кримські татари, які повернулися на початку 1990-х років, почали будівництво власного житла з нуля, проживаючи сім’ями в землянках, наметах без води, електрики і тепла.

Нинішня російська окупація Криму багато в чому відтворює репресивну політику радянської доби, спрямовану проти кримськотатарського народу, а саме: цілеспрямовано порушує права корінного народу України, здійснює незаконний призов на військову службу, руйнує культурну спадщину, фальсифікує історію, мілітаризує освіту та суспільне життя.

Тільки деокупація Криму та відновлення контролю України над півостровом допоможе відновити справедливість, права та свободи людей, зокрема представників кримськотатарського народу.

Матеріали з https://ppu.gov.ua/materialy-do-dnia-pam-iati-zhertv-henotsydu-krymskotatarskoho-narodu/

Інформаційна довідка